Клімат Австралії. Води суходолу

Загальні особливості клімату. Материк розміщений між 10 і 38 паралелями в Південній півкулі. Це зумовлює надходження протягом усього року значної кількості сонячної радіації та наявність високих майже для всієї Австралії температур повітря.
За кліматичною картою атласу порівняйте середні температури холодного і теплого сезонів на заході та сході материка.
Незважаючи на значне нагрівання поверхні Австралії, цей материк — найсухіший у світі. Причиною є переважання над ним континентальних тропічних повітряних мас і низхідних рухів повітря.
Більша частина материка розміщена у широтах, де переважає пасатна циркуляція. І хоча повітряні маси рухаються з Тихого океану, вони не приносять значних опадів у внутрішні райони материка. Причиною цього є Великий Вододільний хребет, який перехоплює вологу пасатів. Рясні опади випадають тільки на навітряних схилах гір і на вузькій узбережній смузі.
За кліматичною картою атласу визначіть річну кількість опадів у прибережних та внутрішніх районах материка.
Австралія зволожується вкрай нерівномірно. Близько 40% материка одержує менш як 250 мм опадів на рік і тільки 10% — понад 1 000 мм. Крайня посушливість клімату Австралії істотно ускладнює використання земель у господарстві.

Геологічна будова. Форми рельєфу та корисні копалини.

Поверхня Австралії переважно рівнинна і є найнижчою з-поміж інших материків. Її середня абсолютна висота становить лише 215 м.

Рельєф Австралії схожий на рельєф Південної Африки. Адже в основі материка залягає також давня платформа. Це Австралійська платформа, міцний фундамент якої у західній частині піднятий.

У рельєфі їй відповідає Західно-австралійське плоскогір'я із середніми висотами 300-400 м. Тут на багато сотень кілометрів тягнуться майже плоскі території, одноманітність яких порушується масивами останцями.

Заокруглені скелясті схили під назвою Ольгас розташовані в центральній частині материка. Вони утворюють групу приблизно з 30 валунів, що лежать західніше інших останців - Айєрс-Рок. Ці оголені скелі піднімаються над піщаною рівниною подекуди до 540 метрів.

Центральна частина платформи за геологічною будовою є величезним прогином, укритим чохлом осадових відкладів потужністю у кілька кілометрів. Тут утворилася Центральна низовина.

На крайньому сході материка розташована область складчастості. Тут у герцинський період горотворення сформувався Великий Вододільний хребет. Північні й південні частини хребта істотно відрізняються між собою. На півночі гори низькі та середньовисотні, з плоскими вершинами. Південна частина хребта значно вища. Тут розташовані Австралійські Альпи з найвищою вершиною материка - горою Косцюшко (2230 м).

Узбережжя Західної Австралії відкрили:
•    в 1616 Д. Хартог — ділянку між 23 та 27 градусами південної широти;
•    в 1619 Ф. Хаутман і Я. Едел — ділянку між 27 і 33 градусами південної широти;
•    в 1622 команда корабля «Льовін» — південно-західний півострів Австралії між 33 та 35 градусами південної широти;
•    в 1628 Г. Де Витт або П. Нейтс — ділянку між 20 і 23 градусами південної широти.

В. Янсзон                                                                                                           Тасман

В 1627 Нейтс відкрив на півдні Австралії частину узбережжя між 116 та 133 градусами східної довготи що прилягає до Великої Австралійської затоки. Біля Арафурського моря Я. Карстенс простежив в 1623 році північний берег півострова Арнемленд і берег півострова Кейп-Йорк між 14 и 17 градусами південної широти. Частину Арафурського моря між ними він назвав затокою Карпентарія. Однак північні береги Австралії були вивчені недостатньо, а східний та південно-східний береги були зовсім невідомі. Нова Голландія здавалася величезним північно-західним виступом Південного материка до 1642 року коли А. Тасман обігнув її з півдня слідуючи від острова Маврикія через західну Океанію до Яви. 24 листопада 1642 він відкрив біля 42 градуса південної широти Землю Ван-Дімена, яку прийняв за частину Нової Голландії. Слідуючи з 5 грудня далі на Схід він відкрив 13 грудня Нову Зеландію і пройшов вздовж її західного узбережжя аж до північного краю, але прийняв її за півострів Південного материка. В 1644 він пройшов вздовж берегів затоки Карпентарія, обігну півострів Арнемленд і дійшовши до 24 градуса південної широти завершив в основному відкриття північного та північно-західного узбережжя Австралії. Фактично Тасман довів, що усі землі відкриті голландцями між затокою Карпентарія і Великою Австралійською затокою є частинами єдиного материка.

Історія відкриття і дослідження

Античні та середньовічні європейські космографи створили гіпотезу про Південний материк який мав займати більшу частину Південної півкулі і врівноважувати масу суші Північної півкулі. Цей гіпотетичний материк в середньовіччя називали лат. Terra Australis incognita тобто «Невідома Південна Земля». В XIX столітті ця назва, але вже без епітету «невідома» за пропозицією англійця М. Фліндерса закріпилася за Австралійським материком.

В 1544 іспанець І. Ретес пройшов вздовж усього північного узбережжя Нової Гвінеї (власне саме він дав їй цю назву), а в 1606 іспанець Л. Торрес пливучи від Нових Гебрид до Філіпін відкрив південний берег Нової Гвінеї. При цьому він пройшов через протоку, пізніше названу його іменем, між Австралією та Новою Гвінеєю, і таким чином довів, що остання є величезним островом. В Арафурському морі він помітив на південному-заході великі острови. Безсумнівно то був північний берег Австралії з прилеглими островами. Але відкриття Торреса було засекречене іспанцями.
 Інші значні відкриття берегів Австралії в 17 столітті здійснили голландські моряки тому її називали Новою Голландією. На берегах материка, майже безлюдних та переважно пустельних вони не заснували жодного поселення. В 1606 В. Янсзон пройшов уздовж  південного берегу Нової Гвінеї не помітивши західний вхід в Торресову протоку і відкрив західний берег півострова Кейп-Йорк до 14 градуса південної широти. 

Австралія знаходиться на великій відстані від інших материків. З Євразією її з’єднує лише «міст» Великих Зондських островів. Така ізольованість вплинула на формування її природи, обумовивши виняткову своєрідність рослинності і тваринного світу. Крайніми точками материка на півночі є мис Йорк, на півдні – мис Південно-Східний, на заході – мис Стіп-Пойнт, на сході – мис Байрон. 

Мис Байрон

З півночі Австралію омиває Арафурське море,  зі сходу – Коралове і Тасманове. Всі вони мають теплі води, що сприяє розвитку коралів. Так, у Кораловому морі простягається Великий Бар’єрний риф – унікальне пасмо коралових підводних хребтів і дрібних островів завдовжки 2 300 км і завширшки до 150 км. Це найбільше на земній кулі скупчення коралів. Він охоплює майже 3 тис. рифів і 300 островів. Його загальна площа близько 350 тис. км2, що більше за площу Великої Британії. У цьому унікальному підводному світі мешкають 400 видів коралів, 4 000 видів молюсків і 1500 видів риб. Дивує те, що „творці” майже 10-метрових коралових споруд – крихітні поліпи. Рифи дуже небезпечні для суден. Разом з тим вони приймають на себе удари грізних океанічних хвиль і гасять їх гігантську силу.

Австралія – найменший материк Землі.

Австралія – найменший і найсухіший материк світу. Її іноді називають материк-навпаки. І справді, багато чого на цьому материку прямо протилежне то, що вважається нормальним для європейців, у тому числі для українців. Коли в Україні зима – в Австралії літо. Коли в Києві 10 година, в Канберрі (столиця Австралійського союзу) – 18 годин. Для українців зрозуміло – чим далі рухаєшся на північ, тип холодніше. Для австралійців – жаркіше.

Навіть на географічних картах Австралії південь – і верхній частині. Не всі дерева Австралії дають тінь. Тварини Австралії вирощують своїх дитинчат у сумках, окермі ссавці відкладаєть яйця, а годують малюків молоком. Материк таємниць і несподіванок. Материк, де «найстрашніший» звір – кролик, а серед птахів – звичайний горобець.

Австралія – найменший материк земної кулі. Її іноді називають навіть великим островом. Посередині Австралію перетинає Південний тропік, і вона майже вся, як і Південна Африка, лежить у тропічних широтах Південної півкулі. Розташування більшої частина у спекотному і сухому тропічному кліматичному поясі робить її найсухішим материком земної кулі.